Природа! З дитячих років ми звикаємо до її чарівної краси. Любимо бувати в лісі, в полі. Радіємо спілкуванню з природою.

  Відбираючи впродовж сотень мільйонів років, немов чарівник-селекціонер, усе життєдайне, досконале і доцільне, природа стала колискою людства.

  Людина — це частина природи, і саме природі ми зобов'язані своїм існуванням, своєю досконалістю, своєю могутністю.

  Земля — колиска людства. Яка ж вона — земля? Земля народжує прозорі струмки і потоки. Носить на собі океани, хмари і їх тіні. Розкривається жерлами вулканів. Пускає в небеса птахів, приймає в себе всі сніги й дощі, гладенькі і великі картоплини, маленькі зернятка, дає всьому життя.

  Виникнення життя на Землі — поки що таємниця для науки. Чому, наприклад, в обміні речовин живих організмів велику роль відіграв молібден — елемент, якого на нашій планеті практично немає? Зелені рослини постійно ведуть боротьбу за енергію і, за логікою речей, мали б поглинати сонячне проміння на тій частоті, на якій його найбільше до них доходить. Але ж ні! Рослини поводяться так, ніби зародилися й розвивалися на планеті іншої зірки. Чому?

  Зелена міфологія говорить, що жоден зі стародавніх народів нашої планети не мав себе за земного: родовід кожного нібито тягнеться або від «небесних богів», або від пращурів, переселених з інших світів у гігантських яйцях чи «літаючих апаратах».

  Спілкування з природою, навіть просто її сприймання дає нам радість. Чому? Мабуть тому, що природа — це невичерпне джерело краси, яка не може залишити байдужою навіть найчерствішу людину.

  Травинка, що вперто пробивається крізь сірий асфальт, громаддя гір, ширяння орла або політ бджоли, нічні співи солов'я або вигин лебединої шиї, безодня нічного зоряного неба — все це несе в собі невичерпний заряд краси. І все це таке близьке і дороге людському серцю.

... Читати далі »