Ти відомий сьогодні кожному –
Не ім’ям своїм, бідою.
Тою вулицею порожньою
Понад прип'ятською водою…
Мій Чорнобиль! Зелений пагорбе!
У якому ти жив сторіччі?
Запеклись перестиглі ягоди,
Наче кров на твоїм обличчі.
Не із сторінок стародавніх літописів і не з легенд та переказів увірвалося у наше життя це лячне і моторошне слово – Чорнобиль. Важким колесом «прокотилася» Україною аварія на Чорнобильській атомній електростанції.
Чорнобиль – невеличке українське містечко, яких сотні в Україні. Весною потопало воно у свіжій зелені, вишневому та яблуневому цвіті. Влітку тут полюбляли відпочивати кияни Здавалося, що красу цього куточка українського Полісся ніщо й ніколи не затьмарить.
1971 р. Неподалік від Чорнобиля почали будівництво потужної атомної електростанції. 1983-го року стали до ладу чотири енергоблоки. Взялися за будівництво п’ятого. Згодом, за кілька кілометрів від станції виникло місто. Його назвали Прип’ять
Чорнобильський вітер по душах мете,
Чорнобильський пил на роки опадає.
Годинник життя безупинно іде,
Лиш пам’ять усе пам’ятає.
То дзвонять дзвони не Хатині,
Де слід залишила війна,
Це стогнуть землі України,
Де мирний атом не мина.
26 квітня 1986 року. Цей день в історії нашого народу позначений знаком біди. Аварія на Чорнобильській АЕС нагадала про те, що люди не освоїли ту потужну енергію, яку самі породили.
Чорнобиль… Слово це стало символом горя і страждань, покинутих домівок, розорених гнізд, здичавілих звірів.
У ніч з 25 на 26 квітня відлік часу став уже не мирним, а бойовим і аварійним. Відлік пішов на хвилини і секунди. О 1-ій годині 23 хвилини 40 секунд над четвертим реактором Чорнобильської атомної електростанції несподівано велетенське полум’я розірвало нічну темряву.
А місто спало. Була тепла квітнева ніч, одна з кращих ночей року, коли листя зеленим туманом покриває дерева. Спало місто, спала Україна, не знаючи про біду, що прийшла на її землю.
Ніяких сигналів про небезпеку. Жителі Чорнобиля і Прип’яті ще майже добу нічого не знали. 27 квітня урядова комісія прийняла рішення про евакуацію населення Прип’яті, а в місті проживало 50 тисяч жителів. За дві години людей вивезли… Їх забирали прямо з вулиць, дехто встиг захопити деякі речі. Ніхто ж не думав, що це назавжди… 29 квітня почалася евакуація з тридцяти кілометрової зони. Реактор тлів до 6 травня. І тільки на десятий день було вирішено розсекретити аварію на ЧАЕС, але про масштаби трагедії ніхто не говорив.
Зоря полинова горить
І досяває в дооколі
Порожні села, ниви голі,
Бур’ян, що з вітром гомонить.
Печаль і пустка – навіки.
Мов сльози, роси серебріють
І страшно, хижо, дико виють
В безлюдній Прип’яті вовки.
Спалах атомної біди сліпучим сяйвом висвітлив добро і зло, співчутливість і злорадство, правду і брехню. Тієї ночі на чергуванні було 50 чоловік. Усі до одного з честю виконали свій громадянський і службовий обов’язок.
Чорнобиль… Біда розчинилася в ароматі квітучих садів, у воді сільських криниць, пожовтила верхівки вічнозелених сосен. Та хіба тільки в них? Ця трагедія увійшла в усі хроніки людства. А що вже говорити про Україну?! Це незагойна рана для сотень грядущих поколінь.
Першими до реактора через кілька секунд після оголошення тривоги прибули пожежники караулу з охорони АЕС на чолі з начальником караулу Володимиром Правиком. Вони ринули у вируюче полум’я – у смертельну радіацію не за наказом командира, а за наказом совісті. Рятували станцію і людей, не думаючи про себе, хоча знали, що наражаються на смерть.
28 пожежників двох караулів затулили собою не тільки станцію, а й усю Європу. Шість із них загинули майже відразу. О 4 год 50 хв пожежу було локалізовано.
Наш уклін, довічна вдячність загиблим та усім тим, хто, ризикуючи своїм здоров’ям і життям, брав участь у ліквідації наслідків аварії, відроджував і продовжує відроджувати до нового життя обпалену нашу рідну землю.
Вшануймо хвилиною мовчання пам’ять тих, хто віддав своє життя під час ліквідації Чорнобильської катастрофи.
Минуло тридцять років, а чорний день Чорнобильської трагедії все одно непокоїть людей. Чорнобильська біда надовго залишиться в нашій пам’яті.
Чорнобильський ураган вирвав людей із обжитих ними місць, відірвавши від коренів, що єднали з рідною землею.
Горем і болем увійшов у наше життя Чорнобиль, що розділив долю людей на «до» і «після».
Це мука і трагедія, це подвиг і безсилля, це пам’ять, це наш біль. |