Профілактика професійного емоційного вигорання

  Самоспостереження та самоконтроль у профілактиці емоційного вигорання для здійснення ефективної професійної діяльності.

  Наголошуючи на першочерговому здійсненні профілактичної роботи потрібно звернути увагу на внутрішній емоційний стан особистості викладача, майстра, наставника. Працюючи над досягненням внутрішнього балансу між професійним та емоційним ми одночасно вирішуємо питання про сприятливий емоційний внутрішній стан людини та реалізацію ефективної професійної діяльності працівника.

  Професійна діяльність педагога в усі часи була однією з найбільш емоційно напружених. Це пов’язано з великою кількістю непередбачуваних та неконтрольованих комунікативних ситуацій з нерегламентованим режимом роботи, з високою мірою особистісної відповідальності вчителя. Педагоги постійно знаходяться в емоційно насиченій атмосфері під час інтенсивного й тісного спілкування з учнями, батьками, колегами, що призводить до емоційного вигорання.

  Емоційне вигорання– це синдром, який розвивається під впливом хронічного стресу і постійного навантаження, що призводить до виснаження емоційно-енергетичних та особистісних ресурсів людини. Емоційне вигорання виникає в результаті накопичення негативних емоцій без «розрядки» або «вивільнення» від них.

  Так само як вогнище поступово по¬глинає поліна, професійне вигорання відбувається не одразу. Бувають ситу¬ації, коли впродовж тривалого часу не-можливо точно сказати, що є найбільш вагомою причиною зниження якості життєдіяльності педагога.

  Професія педагога – одна з тих, де синдром «професійного вигорання» є найбільш поширеним. Тому дуже важливим є вивчення особливостей його виникнення, розвитку та перебігу саме у педагогічній діяльності.

  Синдром «професійного вигорання» - один із проявів стресу, з яким стикається людина у власній професійній діяльності.

  Термін «професійне вигорання» з’явився у психологічній літературі відносно недавно. Його ввів американський психіатр Дж.Фрейденбергер у 1974 році для характеристики психічного стану здорових людей, які інтенсивно спілкуються з клієнтами, пацієнтами,постійно перебувають в емоційно завантаженій атмосфері при наданні професійної допомоги. Це люди, які працюють у системі «людина-людина»: лікарі, юристи, соціальні працівники, психіатри, психологи, педагоги.

  Загальні рекомендації із запобігання розвитку синдрому емоційного вигоряння:

  - перший крок до подолання вигоряння – розібратися з собою, зрозуміти свої цілі та уявити образ свого майбутнього, зрозуміти сенс того, чим саме людина займається;

  - другий (інший спосіб) – перехід у сферу, яка лежить поруч. Тоді попередні знання, уміння та навички знаходять застосування. Людина робить так звану горизонтальну кар’єру;

  - третій – не залишаючи даного виду діяльності, зробити її інструментом для досягнення більш глобальних ідей;

  - четвертий – людина, залишаючись у тій же ситуації, починає робити акценти не на тому, що вона вже добре знає, уміє та засвоїла, а на тому, що являється для неї проблемою. Так можна віднайти новий сенс у старій професії, а її перетворення в інструмент саморозвитку стає профілактикою вигоряння.

  І хоча не існує універсального рецепту від вигорання, усе ж цю проблему можна вирішити, якщо нею цілеспрямовано займатись. Необхідно розділяти робочу частину життя та сімейну й не змішувати їх, не брати роботу додому, не занадто затримуватись на роботі. Корисні фізичні вправи та прогулянки, творча діяльність, хобі щоб відволіктись від роботи. Також досить корисно брати короткочасні перерви для отримання ресурсу, коли відчуваєте, що ситуація занадто напружена.

  Використання власних індивідуальних ресурсів - запорука продуктивної робочої практики. Але дуже часто ми чуємо скарги – немає ресурсу, я виснажений, де мені взяти сил для здійснення задуманого, я один не впораюся і цей список можна продовжувати. Але в ході роботи виявляється, що і сили є, і впорається людина чудово може, просто не знає, як, просто не бачить свій ресурс, не знає, як його активувати і де взагалі цього «небаченого звіра» взяти.

  Ресурс – це стан, можливість, якою можна скористатися в разі необхідності, запас джерело чого-небудь (сили, енергії, любові і тд.), Засіб, до якого звертаються в разі потреби.

  Пошук психологічних ресурсів і опора на ці ресурси, як правило, є ключовим моментом у як у саморегуляції, так і при реабілітації в екстремальних умовах. Якщо людина впевнена в своїх силах – вона здатна контролювати те, що відбувається, готова активно діяти і долати труднощі. Ці самі засади залишаються непохитними в екстремальних умовах - їй досить обпертися на ці психологічні ресурси. Якщо ж (що значно частіше) людина не впевнена, їй необхідний копіткий пошук психологічних ресурсів, які дозволять відновити і зберегти віру в себе і самовладання.

  Але у всього є свої причини, і якщо ви перебуваєте в виснаженому стані, то можливо ви:

  – Не знаєте про своїх ресурсах, про те, де їх взяти;

  – Звикли витрачати свої ресурси необдумано;

  – Не заповнює свій ресурс;

  – Пригнічуєте свої ресурси, боячись оцінок і засудження з боку оточуючих;

  – Орієнтуєтеся в першу чергу на потреби інших;

  – Недооцінюєте, існуючі у вас ресурси;

  Ресурси бувають зовнішні і внутрішні:

  Зовнішні ресурси: об’єкти і суб’єкти: пам’ятні речі, друзі і помічники, сім’я, будинок, дерево тощо;

  Внутрішні ресурси бувають: тілесні - відчуття тіла, заняття спортом, танець, сон, масаж, відпочинок, голос і спів, секс; емоційні - чутливість, прояв емоцій, сприйнятливість, сентиментальність, творчість; когнітивні - плани, розуміння, уява, допитливість, ідеї, цінності, права, спогади, самоідентифікація, медитація, творчість, усвідомлення.

  Коли ми хочемо виявити і активувати свої ресурси ми звертаємося до зовнішніх об’єктів, і до своїх внутрішніх ресурсів які зберігають наше тіло, наші емоції, наша пам’ять, наш розум.

  Ресурс є у кожного, його можна усвідомлювати або не усвідомлювати, але він є, і важливо навчитися ним користуватися, якщо ви хочете, користуватися його силою.

  Підготувала соціальний педагог,

  психолог Первина Л.С.